Право без води і бруду: дописи з тегом новий стиль

Підкреслення, курсив, жирний — коли що?

Thu, 16 Jan 2025 15:30:16 +0200

Joshua Reynolds, Portrait of Dr. Samuel Johnson (1772)

Чи буває у вас таке, що відкриваєте документ і настрій псується ще до того, як почали читати?

Авжеж, буває. І, швидше за все, це відбувається саме через монструозне форматування тексту. Коли дивишся на жирно-курсивно-підкреслену мішанину в передчутті дешифрувальної роботи.

Здається, більшість із нас підходить до форматування тексту інтуїтивно, керуючись здебільшого власними уявленнями про прекрасне. На жаль, це відчуття іноді нас підводить. І не тому, що ми погані, а тому, що банально «так звикли» або «всі так роблять», або «завжди так робив і жодних проблем не було».

Спробуємо розібратись, чи потрібно взагалі виділяти текст, які інструменти використовувати, а які ні.

Виділення — виключення, а не правило

Коли треба зосередити увагу читача на якомусь моменті, ми цілком природно намагаємося зробити так, аби ці моменти візуально виділялися з загального масиву. Таке виділення побудовано на контрасті: є звичайний текст, а є акцентований. Чим більше контрасту між ними, тим виразніше виділення.

Але якщо весь ваш текст рясніє виділеннями, контраст слабшає. «Якщо всі супергерої, то ніхто не супергерой». Тобто чим менше виділень у тексті, тим більшою є цінність кожного з них, і тим більше уваги вони привернуть. Отже, коли йдеться про виділення доводів автора, виділяти щось варто лише тоді, коли втриматись дійсно не можна.

Ніколи нічого не підкреслюйте

Такий інструмент виділення є анахронізмом, що сягає корінням в епоху друкарських машинок. Тоді у вас був апарат, у якому фізично був лише один набір символів. Друкарська машинка вміла виділяти текст лише двома способами: підкресленням і використанням капсу.

Щодо капсу зараз, здається, вже майже сформовано консенсус. Чи не усі розуміють, що це елемент розмовного тону особистих чатів і капсити у документах недоречно (окрім випадків, коли йдеться про назви документів).

А от щодо підкреслення такого консенсусу немає.

Приклади суцільного підкреслення і суцільного капсу в тексті

Дехто вважає, що в паперових документах не варто прибирати підкреслення в гіперпесиланнях. (Варто).

Хтось сприймає підкреслення як найвищий ступінь акцентуації.

Насправді ж підкреслення, так само як і капс, є недієвим інструментом. На відміну від жирного чи курсиву, підкреслені уривки займають більше місця в документі й розбалансовують його візуальну стриманість.

Сьогодні ми не обмежені можливостями друкарських машинок і в кожного з нас є десятки шрифтів (тільки, будь ласка, не Times New Roman) із багатьма стилями.

Скріншот програми Pages, в якій є 14 стилів для шрифту Helvetica Neue. Раніше для такого різноманіття вам знадобилося б 14 друкарських машинок

Будь ласка, не підкреслюйте.

Курсив — для виділення окремих слів

Одразу варто обмовитись, що інколи курсив використовують для оформлення цитат. Але я схиляюся до того, що кожен спосіб виділення має використовуватися лише з однією метою, а роль курсиву — привертати увагу читача до конкретних слів чи словосполучень. Для оформлення цитат більше підходить зміна розмірів шрифту та відступів (див. Головний секрет цитування).

З тих самих мінімалістично-утилітарних причин варто уникати жирного курсиву, адже це перевантажує очі читача, який не має знатися на ваших градаціях ступенів важливості тексту. Він не буде читати «простий» жирний уважно, жирний курсив уважніше, а жирний підкреслений курсив ще більш уважно. Скоріше він просто втомиться від хаосу в документі чи роздратується від того, що ви ставитися до його часу без поваги і турботи.

Виділити найважливіший момент в цитаті чи позначити декілька ключових слів ваших доводів — чудовий спосіб використання курсиву.

Жирний — дороговказ

Жирний (або, для поціновувачів, напівжирний) варто використовувати здебільшого для позначення заголовків та підзаголовків. Для акцентування окремих слів його також можна використовувати, але я б робив це дуже обережно і виключно у випадках, коли використовуєте шрифт без засічок. У шрифтах без засічок курсив може бути занадто слабеньким для виділення.

У шрифтах без засічок різниця між звичайним та курсивом є не такою контрастною, як у шрифтах із засічками

У назві документа цілком припустимо і навіть необхідно використовувати жирний капс. Але не слід плутати назву документа (title) із заголовками і підзаголовками (headings, subheadings). В останніх достатньо використання жирного, без капсу. Якщо ж набираєте щось капсом, не забувайте про розрядку (збільшену відстань) між літерами.

Отже, жирним капсом варто позначати назву документа («ПОЗОВНА ЗАЯВА», «РІШЕННЯ» тощо).

Далі жирним позначаються заголовки («Висновки суду» у судовому рішенні, «Порушення, допущені судом першої інстанції» в апеляційній скарзі тощо).

Наступним рівнем є жирні підзаголовки, які позначають основні змістовні блоки документа. Підзаголовки краще формулювати у формі тверджень, які одразу ж розкриваються далі за текстом.

У разі сумнівів — відкрийте книжку

Книги й пристойні журнали — чудовий тренажер для формування візуальних смаків. Чи часто ви знаходите підкреслення у книжці? Чи жирний курсив? Чи порушення принципу близькості? Навряд.

То чому ми знижуємо типографічну планку, коли йдеться про юридичну прозу? Зрештою, мета цієї прози є близькою до звичайного нонфікшну — донести до читача певну думку й переконати його в її правильності. Власне, юристи саме цим і займаються.

Тож нумо ставитися до читача з повагою, незалежно від його посадового становища, і не закидувати його текстами, які складно перетравити візуально.

Мій канал у телеграмі

Принцип близькості для юристів

Mon, 30 Dec 2024 16:00:49 +0200

Напис на вході до будівлі КГС ВС у Києві

Ласкаво просимо до Верховного Суду Касаційного!

Господарського суду!

Саме так можна прочитати величезну вивіску КГС ВС, яка зустрічає кожного відвідувача.

Чудовий привід написати про принцип близькості (Proximity Principle), що використовується у візуальному дизайні. Немає жодних причин не послуговуватися цим принципом у дизайні юридичних документів.

Теорія

Принцип дуже простий:

Об’єкти, розташовані поряд, сприймаються пов’язаними.

Вірним є й зворотне: елементи, між якими є простір, сприймаються як такі, що належать до різних груп.

Це означає, що:

Пов’язані елементи мають бути візуально згруповані.
Непов’язані елементи мають бути візуально розділені.
Має бути створена візуальна ієрархія, що має на меті полегшити життя читачу і бути для нього дороговказом.

Практика

Повернімося до напису на вході до КГС ВС. Назва суду складається з двох змістовних елементів: Верховний Суд | Касаційний господарський суд. Але у нашому прикладі відстань між рядками не виглядає однаковою.

До того ж між словами «Касаційний» та «господарський» невдало розташований стик облицювальної плитки, який створює відчуття розділювальної риски. Саме тому візуально напис складається з двох неправильних частин: Верховний Суд Касаційний | господарський суд:

Напис на вході до ВГС ВС з орієнтовною довжиною міжрядкових інтервалів. Заміри не претендують на точність.

Є очевидним, що це не провина суду, а недбалість виконавця, оскільки офіційний дизайн КГС ВС як раз чудово враховує принцип близькості:

Вивіска КГС ВС. Елемент «Верховний Суд» сприймається окремо від «Касаційний господарський суд»

Інший приклад, як робити не треба:

Напис поряд з будівлею посольства США у Києві

Тут вже неозброєним оком видно, що слово «Посольство» візуально зливається з англомовною частиною напису. Відстань між «Посольство» і «Сполучених Штатів Америки» є більшою, ніж між англомовним та україномовним блоками. Це створює враження, що слово «Посольство» належить до англомовного блоку, тоді як останній рядок українською виглядає ізольованим.

Такий візуальний дисонанс не виник би, якби дотримувалися принципу близькості: відстань між англомовним і україномовним блоками мала б бути більшою, ніж відстань між рядками всередині самих блоків.

Останній приклад — форматування Конституції України на сайті Президента України:

Скріншот з сайту Президента України

На початку все чудово: відстані між заголовком, підзаголовком і основним текстом є різними, в залежності від ієрархії. Але далі будову порушено, адже відстань між статтями є такою ж, що і відстань між абзацами всередині самих статей. Через це структурованість дещо збивається, оскільки статті недостатньо ізольовані одна від одної і сприймаються менш «промовисто».

Приклад

Пропоную уривок з однієї апеляційної скарги:

Фрагмент апеляційної скарги в одній адміністративній справі. Місце, де «шапка» перетікає в основний текст

У цьому прикладі:

Реквізити відповідачів «приклеєні» до написів «відповідач 1» і «відповідач 2».
Відстань між адресою відповідачів є більшою, ніж відстань між рядками з їх іменами/назвами. Але меншою, ніж між двома відповідачами.
Заголовок документа («Апеляційна скарга») розташований далі від «шапки» та ближче до основної частини. Це єдине місце в документі, де використано шрифт більшого розміру.
Підзаголовок розташовано ближче до основного тексту, ніж до заголовка.
Відстань між абзацами є більшою, ніж відстань між рядками.

Безумовно, це не зразок, а лише приклад того, як різні змістовні блоки документа можуть створювати відчуття ієрархічної побудови лише за допомогою відстаней.

Загалом, рекомендації прості й очевидні:

Зближувати пов’язані змістовні блоки для покращення їхньої візуальної єдності.
Чітко відділяти ці блоки один від одного.
Розташовувати заголовки та підзаголовки ближче до відповідних абзаців чи рядків

Мій канал у телеграмі

Чому варто вирівнювати за лівим краєм

Thu, 08 Oct 2020 14:37:38 +0200

У нас дуже популярно вирівнювати абзаци за шириною. Поясню, чому це може бути проблемою.

Ваша текстова програма не вміє нормально вирівнювати за шириною

Дійсно, якщо вирівнювати за лівим краєм, праворуч починаються «танці» і рваний правий край утворює такі собі несолідні сходинки. Куди приємніше, коли текст виглядає як система прямокутних блоків-абзаців, адже це створює відчуття порядку і чистоти.

Але тут важливо розуміти, як працюють сучасні текстові редактори. Коли ви вмикаєте вирівнювання за шириною (justified text), то програма розуміє це так, що їй потрібно зробити рівненький правий кравий будь-якою ціною. Саме тому вона штучно розтягуватиме ваші рядки, збільшуючи відстань між словами або буквами у цих словах.

Ось чому у документі іноді з’являються довжелезні прогалини, через які ви починаєте переставляти слова, придумувати синоніми або взагалі перебудовувати речення, аби тільки ті дірки зникли.

Вирівнювання за шириною — розкіш, доступна під час професійного верстання у професійному софті. Для цього треба робити підгонку кожного рядка, щоб він одночасно не зависав у повітрі, не був дірявим, стисненим чи розплющеним. Напевно, це все ж таки атрибут книговидання, а не повсякденного документообігу.

Якщо рівняєте за шириною — вмикайте перенесення слів

Коли текстовий редактор «бачить», що слово не вміщується у рядок, він переносить його на наступний і розтягує пробіли, щоб дотягнути до правого краю. Якщо ж увімкнути перенесення, то натомість він перенесе лише ту частину слова, яка не вмістилася, і вже не буде розтягувати так топорно.

Ось так це виглядає у Pages на macOS. Але частіше текстові редактори збільшують відстань між словами, а не між буквами.

В інтернеті не дарма рівняють за лівим краєм

Можете хоч зараз відкрити будь-який сайт зі своїх закладок і придивитися до публікацій на ньому. Швидше за все, абзаци в них будуть рівнятися за лівим краєм, а правий буде «танцювати». Цьому є очевидна причина — так банально зручніше читати.

Вирівнювання за лівим краєм гарантує, що у вас завжди буде однакова відстань між словами. Це полегшує життя читача, дозволяє його очам менше «скакати» і читати прогнозованим темпом, без ривків.

Ціна тому — нерівний правий край, від якого спочатку може бути ніяково. Але тут вже вам обирати між зручністю і красивою побудовою документа рівними прямокутними блоками.

Отже, правила прості: вирівнюйте абзаци за лівим краєм, а якщо все ж зручніше за шириною — вмикайте перенесення.

Дайте шанс лівій кнопочці

Вирівнювати абзаци за лівим краєм або вмикати перенесення

Читайте про це також у «Типографіці для юристів» Метью Баттеріка (англійською)

Мій канал у телеграмі

«Належним чином посвідчена копія»

Wed, 23 Sep 2020 15:56:45 +0200

От пишете ви собі документ. Наприкінці треба вказати додатки, а у вас там копії.

І тут часто можна зустріти:

Додатки:
1. Належним чином посвідчена копія свідоцтва...
2. Належним чином посвідчена копія ордера...

Впадає в око певна нескромність такого переліку. За такою ж логікою, додаючи до документа, скажімо, позов, можна в додатку його описувати як належним чином обґрунтований позов.

Але завдання переліку додатків — описати їх, а не давати оцінку оформленню.

Належним чином посвідчена копія → Посвідчена копія

Мій канал у телеграмі

На підставі викладеного вище, керуючись...

Wed, 25 Mar 2020 14:13:12 +0200

Якщо перед вами юридичний документ, то, скоріш за все, у ньому буде слово прошу.

Трохи менша ймовірність, що перед прошу у ньому буде зворот на підставі всього викладеного вище, керуючись статтями.... З судовими рішеннями та сама історія, тільки замість прошу там вирішив, ухвалив або постановив.

Вживання цих зворотів дійсно виглядає незаміннім і їх використовують рефлекторно. Але без них документ краще і ось чому.

Яка мета заключної частини документа?

Міркування тут однакові що у праві, що у драматургії, що у рекламі. Кінець завжди має сильно і, бажано, коротко підсумовувати решту викладеного. Потрібен фінальний панч. Тому банальна фраза «на підставі того, що я вже написав» — лише прикриття дірки в стіні дешевою стоковою репродукцією.

У закінченні має бути містке і, якщо доречно, зубасте перелічення конкретних переваг вашої правової позиції. Так, це збільшує час роботи над документом і в юриста завжди є спокуса відмахнутися ритуальним «на підставі викладеного». Але насправді сильні вступ та закінчення вимагають творчого підходу, адже їх читають майже завжди, а от середину інколи, на жаль, продивляються нашвидку.

Так, можна жбурнути у читача купу думок і жодним чином не полегшувати йому життя: мовляв, це ж юристи, то хай читають, перечитують і розбираються. А можна готувати документи, дбаючи про читача. Один з інструментів дбайливого ставлення — сильне, а не кволе завершення.

Очевидне = зайве

В юридичному письмі майже в усіх випадках застосовне правило:

Якщо будь-який зворот можна видалити з тексту без втрати змісту — треба видаляти.

Розберемо за цим правилом мантру на підставі викладеного вище. По-перше, сама фраза позбавлена сенсу: зрозуміло, що прохальна частина базується на змісті всього документа.

По-друге, чому саме «викладене вище»? До чого цей вертикально-навігаційний підхід? Можна ж просто написати «на підставі викладеного», тож видаляємо «вище».

Добре, трохи обрізали, залишилося «на підставі викладеного». Це все одно, що написати «Дивіться, у цьому тексті були аргументи!». Навряд читач, який дійде до прохальної/резолютивної частини і не побачить цієї фрази подумає «Стривайте, а де „на підставі викладеного“? Тут що, прохальна частина не пов’язана з мотивувальною? Мене що, шиють у дурні?». Тож видаляємо трюїзми.

Не керуватися звалищем норм

На перший погляд, якщо в кінці вставити фразу керуючись і далі викласти купу статей, це додасть солідності документу, створить враження міцного фундаменту. Проте, зазвичай, ніхто не перевіряє ці посилання, а самі по собі номери статей без натяку на їх зміст є зневагою до читача. А ще це доволі низький канцелярський жанр, покликаний створювати ілюзію залізної обґрунтованості.

Усе нормативне обґрунтування має бути в основному тексті документа, а не вивалюватися в останню мить, хай навіть у якості підсумку-нагадування. Особливо це стосується судових рішень: зазвичай, звалище норм перед резолютивною частиною є частиною шаблону і дуже часто там є норми, що взагалі справи не стосуються.

Тож викладати нормативку доцільно в основному тексті, бажано, у формі цитат (див. Головний секрет цитування). Нормативне обґрунтування має бути переконливим за змістом, а не за фактом наявності.

Коли суд в засіданні зачитує вступну і резолютивну частину рішення, то в момент, коли він впритул наближається до головних слів і починає своє «керуючись пунктами-частинами-статтями», не можу позбавитись враження, наче хтось кастує файрбол і промовляє останні слова закляття.

Як можна робити?

То невже слід просто одразу викладати вимоги/висновки без будь-яких формальностей? Треба ж якось ввічливо витерти взуття, перш ніж зайти у гості? Так, треба, але все ж краще мати одразу чисте взуття, щоб не затримуватися на вході і справити враження завбачливого професіонала.

Особисто я прагну робити так, щоб перед прохальною частиною вже все всім було зрозуміло без додаткових реверансів. Тому, зазвичай, після фінального панчу включаю окремий розділ «Вимоги». Ось уривок останньої сторінки однієї з моїх нещодавніх скарг:

До речі, у цій справі виключний випадок, коли дійсно було доцільно посилатися на практику ЄСПЛ. Зазвичай, слід уникати цього карго-культу.

На підставі всього викладеного вище,
керуючись..., прошу → Прошу

Мій канал у телеграмі

Юридичні стоп-слова: Системне тлумачення

Fri, 02 Aug 2019 16:01:22 +0200

Цим розпочинаємо атаку на юридичні кліше, які засмічують документи та часто мають на меті пошити читача у дурні.

Чотири складові системного тлумачення

Рецепт цього магічного ритуалу відомий кожному юристу:

У мотивувальну частину документа звалюється самоскид цитат правових норм. Бажано розпочинати з Конституції, не дарма ж вона Основний Закон. Завершувати можна практикою ЄСПЛ і рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи, щоб ніхто не звинуватив у порушенні верховенства права.
Між цитатами у жодному разі не зазначати думок автора. Рецепт подіє лише якщо цитати будуть йти одна за одною без жодних вставок.
Наприкінці звалища цитат вставляється закляття «системне тлумачення наведених норм дозволяє дійти висновку».
Після закляття йде висновок, у якому переконаний автор, і який дозволяє вирішити справу одним махом.

Опціональний п’ятий крок для судових рішень апеляційних/касаційних судів: підсилювальне закляття «інші доводи скарги не спростовують висновків судів». Тут важливо не зруйнувати магію і випадково не зазначити про які саме доводи йдеться.

Не буває «несистемного» тлумачення

Спрощено, системне тлумачення — це коли зміст норми встановлюють ґрунтуючись на її місці в конкретному акті та у законодавстві в цілому.

Ніхто ніколи не тлумачить норму ізольовано і не аналізує у вакуумі. Принаймні, ніхто не зізнається, що тлумачить несистемно. Тому вказівка на «системність» тлумачення, зазвичай, зайва, адже не можна тлумачити якось інакше.

Чомусь саме системне тлумачення згадується найчастіше серед усіх способів інтерпретації. Врешті решт, ще є казуальне тлумачення — воно стосується інтерпретації норм відносно конкретного випадку, а не в цілому.

А ще є професійне тлумачення — його здійснюють юристи.

А ще логічне — воно будується на правилах формальної логіки.

То що, юрист має у кожному документі називати повні реквізити застосованого тлумачення? Тоді чому ж скрізь читаємо саме про системне тлумачення? Думаю, не тому, що окремих авторів так турбує академічна правильність, а через їх прагнення ігнорувати аргументи сторін та маскувати вади власної аргументації.

Системне тлумачення як «крекс-пекс-фекс»

«Я все прочитав і, здається, все виглядає так, що...», «Я розбирався. Чесно-чесно!» — такі звороти цілком пристойна заміна мантрі про системне тлумачення.

Має бути видно й без таблички, що тлумачення системне. На жаль, зараз це словосполучення використовують як фіговий листок поверхневого аналізу.

Коли ж перед вказівкою на системність йде просто купа нормативки без жодних коментарів — це неповага до адресата документа. Мовляв, за лаштунками звалища цитат відбувається така неосяжна простим смертним мозкова активність, що ось вам одразу результат, щоб не перевантажувати. Але навіть у школі ставлять низьку оцінку за саму лише правильну відповідь без викладення процесу розв’язання.

«Cистемне тлумачення» — ширма кульгавої аргументації.

Тлумачення має бути системним за змістом, а не за назвою

Мій канал у телеграмі

Знеособлення як спосіб поховати документ

Thu, 27 Jun 2019 16:01:13 +0200

Цей текст (далі — Текст) адресовано широкому загалу юристів (далі — Читачі) з метою мінімізувати вживання ними деперсоніфікації дійових осіб юридичного документа (далі — Мета Тексту).

Знеособлення — у кожному документі

У книзі «Правове письмо простою англійською» Брайан Ґарнер пропонує:

Уявіть світ, де усі новелісти використовують терміни «Протагоніст» і «Антагоніст» замість імен головних героїв. Припустіть, що так само роблять драматурги та сценаристи. Історії стали б виснажливими, чи не так?

Знеособлення, начебто, покликано спростити юристам життя, але, насправді, воно марнує час і замилює сприйняття.

Проблема в тому, що автор документа має більше часу, ніж читач. Автор може зануритися в одну-єдину фабулу і швидко орієнтуватися хто у нього «страховик», а хто «страхувальник». У читача ж (особливо у судді) часто є лише декілька хвилин аби пробігтися документом. Кожного дня у нього десятки «позивачів», «орендодавців» і «заставодержателів» і він змушений буде продиратися до суті крізь ваші умовні позначення.

Недоліки знеособлення

Якщо адресат документа щодня вивчає купу паперів, всі знеособлення в його голові можуть злипнутися в суцільну мішанину. Це у вас, а не у читача, сформулювалися нейронні зв’язкі між «Відповідачем» і «КП Волиньтролейбус».
Це роботизує документ. Читач має бачити «кіно»: конкретні образи людей−заводів−банків. Типові найменування додають штучності і віддаляють читача від дійових осіб. «Позивач» не набагато краще відомого «ОСОБА 1».
Однокореневі слова — окремий біль. Усі ці «позичальник−позикодавець», «орендар−орендодавець», «спадкоємець−спадкодавець». Такі пари — розсадники описок, перечитувань, перепитувань і непорозумінь. Якщо ж мова йде про договори, то ці слова додають присмак шаблона з інтернету. Ще й вичитувати треба уважніше, що саме по собі збільшує ймовірність помилок.

Вихід: всіх називати власними іменами

Називайте людей їх прізвищами: пан/пані Кишкевич, Ярмоленко, Стовбур, Гаспарян — живі герої, а не чорнила на папері. Юридичні особи, зазвичай, не вивіски, а Заводи, Кінотеатри, Університети, Банки (без лапок і можна навіть з маленької літери).

Від цього зміст не постраждає, а текст оживе, дешаблонізується і легше сприйматиметься.

Уникати знеособлення дійових осіб

Мій канал у телеграмі

Таймс Нью Роман як символ байдужості

Wed, 17 Apr 2019 15:18:57 +0200

Адекватний шрифт — найлегший спосіб зменшити кровотечу з очей при читанні юридичного документа. Будь ласка, не набирайте Таймс Нью Романом. Навіть боковим зором такий текст виглядає як стандартизована нудна писанина, незалежно від змісту.

Не такий вже «Нью»

Якщо працюєте з Таймс Нью Романом, важливо розуміти, що ви користуєтеся газетним шрифтом. Стенлі Морісон створив його у 1932 році спеціально для Таймс.

Він розробляв шрифт, виходячи з потреб газети: вмістити більше тексту на одному розвороті. Цей шрифт завузький для потреб юриста, особливо у жирному написанні. Врешті решт, нам потрібно переконати читача, а не залишити більше місця для реклами.

Просто усвідомте: ми досі користуємося газетним шрифтом, який з’явився в епоху друкарських машинок. Розумієте, Гітлер тільки підбирався до влади у Німеччині, а Таймс Нью Роман вже був. Так, я хочу, щоб цей шрифт почав асоціюватися з Гітлером: не знаю як ще переконати не користуватися сірниками, а перейти на запальнички.

Це не ви використовуєте Таймс Нью Роман, а він вас

Сьогодні Гугл відкрив для безкоштовного легального використання більше тисячі шрифтів. Знати це, і все одно набирати Таймс Нью Романом — визнавати його містичну владу над собою.

Так, це не поганий шрифт. Ба більше, серед безоплатних системних шрифтів — він один з найкращих. Але це той випадок, коли щось пристойне так задовбує, що перетворюється на самостійний негативний бренд. Закріплюючи аналогію з Гітлером, коли ми бачимо свастику, то думаємо про нацизм, а не про давньоіндійські символи.

Набираючи текст Таймс Нью Романом, ми кажемо «мені однаково» і ігноруємо, що за останні 80 років у типографський справі щось змінилося.

На щастя, в нас немає правил, які б регламентували шрифти, відсутупи та інтервали в юридичних документах. Тому юристу ніщо не заважає безперервно вдосконалювати стиль власних документів. Ніщо, окрім ліні або нераціонального консерватизму.

Що робити

Обрати інший шрифт. Експериментувати. Спочатку, який би шрифт не обрали, буде різати око. Це нормально — детоксикація нелегка справа.

Обираючи, виходити з того, що на папері краще використовувати шрифти з засічками, а в електронних документах — без.

Скачувати шрифти у сучаснішому форматі .otf, а не .ttf. Інакше шрифти можуть некоректно відображатися після конвертації у pdf.

Особисто я зараз використовую:

Charter — з засічками. Скачати збірку Метью Баттеріка (900 KB, zip)
IBM Plex — без засічок. Скачати з ґітхабу Ай-Бі-Ем (6,3 MB, zip).

Також є ціла скарбниця шрифтів на Гугл Фонтс:

Аргументи на користь відмови від Таймс Нью Роману читайте також англійською у Метью Баттеріка.

Таймс Нью Роман — на смітник

Мій канал у телеграмі

Не вір, не бійся, не проси очевидного

Fri, 30 Nov 2018 11:22:46 +0200

Є фрази, які юристи повторюють наче мантри, і навіть не замислюються навіщо. Наприклад, є проблема захаращення прохальної частини документів. Це коли юрист починає просити те, що адресат і без того має зробити.

Наприклад, коли подаєте позов, не треба у ньому ж просити його задовольнити: це зрозуміло за визначенням.

Якщо подаєте клопотання, не треба просити прийняти його до розгляду: ви ж його подаєте. Це все одно що давати гроші кондуктору зі словами «прошу прийняти ці вісім гривень і видати квиток».

Коли ви формулюєте позовні вимоги, зайве просити «вирішити питання про розподіл судових витрат». Це пряма вимога закону до судового рішення, і якщо суддя про це забуде або не захоче — ваше прохання не допоможе.

Так само у зверненні не треба просити надати відповідь у 30-денний строк — чиновник й без того знає Закон «Про звернення громадян». Тому свою відписку ви отримаєте вчасно навіть без прохання. Або отримаєте з датою відповіді у межах 30 днів, але з пізнішим поштовим штемпелем. Або не отримаєте: не мені вам пояснювати.

Якщо від прохання нічого не зміниться — не просити

Головний секрет цитування

Tue, 13 Nov 2018 11:14:54 +0200

Що юристи найчастіше роблять у своїх документах? Звісно, цитують: норми законодавства, позицію опонентів та судів.

Згідно з, відповідно до...

Без цих слів не обійтись. Але лише жбурнути цитату у читача через «відповідно до» — замало.

Зазвичай, це виглядає так:

«Відповідно до ч. 2 ст. 884 Цивільного кодексу України, підрядник відповідає за дефекти, виявлені у межах гарантійного строку, якщо він не доведе, що вони сталися внаслідок: природного зносу об’єкта або його частин; неправильної його експлуатації або неправильності інструкцій щодо його експлуатації, розроблених самим замовником або залученими ним іншими особами; неналежного ремонту об’єкта, який здійснено самим замовником або залученими ним третіми особами.»

Начебто, нема до чого чіплятися. Але це лише якщо таких цитат — одна-дві на весь документ. Якщо ж їх багато, і, тим паче, якщо такі цитати йдуть підряд — кожна наступна повільно вбиває увагу читача: він починає шукати коротку стежку до суті.

Просте рішення

Що ж робити? Врешті-решт, наведений спосіб цитування є усталеним і застосовується скрізь. Проблема у тому, що працює це погано: оку юриста достатньо лише розфокусовано торкнутися абзацу аби зрозуміти, що його можна безболісно не читати. Це поразка у битві за увагу читача.

У кафе ми замовляємо страву, виходячи з її опису в меню. Так само й цитату слід смачно підготувати до подачі. Рецепт простий:

Додавайте вступ перед будь-якою розлогою цитатою

Скажіть що-небудь конкретне: зробіть твердження, озвучте тезу — спростіть життя читачу. Добра цитата має бути зрозумілою ще до початку цитування:

«Норма ч. 2 ст. 884 ЦК встановлює, що протягом гарантійного строку підрядник відповідає за дефекти будівлі, окрім трьох випадків:

Підрядник відповідає за дефекти, виявлені у межах гарантійного строку, якщо він не доведе, що вони сталися внаслідок: природного зносу об’єкта або його частин; неправильної його експлуатації або неправильності інструкцій щодо його експлуатації, розроблених самим замовником або залученими ним іншими особами; неналежного ремонту об’єкта, який здійснено самим замовником або залученими ним третіми особами.»

Переваги методу

Ви м’яко підводите до цитати. Цитата без підводки змушує читача, що втратив концентрацію, перечитувати відповідний уривок повністю. Підготовлена цитата дозволяє прочитати лише вступ до неї.

При першому читанні цитата з підводкою кидає виклик читачу: він бачить цитату, а зверху неї — ваше резюме. А тому він, скоріш за все, захоче вас перевірити аби «спіймати». А нам тільки того і треба: тепер він буде уважно читати цитату і співставляти її з вашим вступом, а не просто пробігатися рядками з думкою «ага, тут цитата, потім подивлюся першоджерело». Замість відкладення — миттєве занурення.

Документ стає більш структурованим і не виглядає як масив цитат з висновками. Читач бачить ваше ставлення до кожної цитати, а не змушений вгадувати до чого вони тут.

Ви полегшуєте долю очей читача, оскільки перетворюєте цитати на якірні об’єкти, за які можна чіплятися.

Схема така

Вступ з двокрапкою наприкінці → цитата (без лапок, курсиву та жирного; розмір шрифту та міжрядковий інтервал зменшені; додаткові відступи зліва і справа. Приблизно так:

Важливо також аби цитата не залишилася у вакуумі. Тому після неї варто пояснити, яким чином вона впливає на правову оцінку обставин конкретної справи.

Мій канал у телеграмі

Про що це все

Sat, 27 Oct 2018 20:54:57 +0200

Головуючому натякають, що адвокат завершив

Мене звати Станіслав Кунянський, я адвокат і мені не дають спокою дві проблеми, які роками отруюють українську юридичну спільноту: хаос у документах і безлад у тлумаченні норм права.

Для кожного юриста його документи — уособлення власної професійності, а їх критика — замах на святе. Але юристи часто легковажно ставляться до зовнішніх атрибутів своїх документів. І це не тому, що вони тупі й ліниві неуки: нас просто цьому не вчили.

Юридична освіта, зазвичай, залишає дві дірки, які ми самостійно загоюємо роками досвіду: написання паперів та прикладне тлумачення правових норм. Саме через це у кожного юриста свій стиль документів, який складається з уривків університетських знань, звичок, міських легенд та забобонів.

Чому в нас все погано з документами

За моїм відчуттям, десь 50% змісту середньостатистичного юридичного документа — сміття.

На підставі усього викладеного вище..., керуючись статтею..., системне тлумачення свідчить..., укладено у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу..., прошу прийняти це клопотання до розгляду...

Окремим рядком йде головна чума: кулеметні черги цитат законодавства.

Усі ці штампи і звички настільки в’їлися у нашу практику, що мало хто замислюється, про їх беззмістовність. Якщо ви податківець, віщую: з ваших заперечень можна викидати 70% тексту без втрати змісту. Впевнений, що така гігієна піде на користь будь-якому юристу.

А якщо відмовитися від Таймс Нью Роману, підкреслень слів, беззмістовних і неоформлених цитат, хаотичних відступів та інтервалів тощо — усім стане краще: звільниться купа часу на суть справи, а не на продирання крізь джунглі неструктурованого матеріалу.

Одержимість технічними елементами документа — це не милування собою, а боротьба за увагу читача. Типографія і верстка — не про красу, а про утилітаризм.

Коли ми готуємо документ для суду, не зайве зважувати на завантаженість судді і його «затерте» око. Ось як американський юрист і типограф Метью Батеррік зображує ставлення до документа з боку автора і читача:

	Автор	Читач
Часу на концентрацію	Багато	Мало
Інтерес до теми	Високий	Низький
Відкритість до протилежної позиції	Ні	Так
Прагне ощасливити вашого клієнта	Так	Ні

На жаль, окремі автори виходять з такої картини світу:

	Автор	Читач
Часу на концентрацію	Багато	Скільки знадобиться
Інтерес до теми	Високий	Зашкалюючий
Відкритість до протилежної позиції	Ні	Трохи
Прагне ощасливити вашого клієнта	Так	Авжеж

Думати так, м’яко кажучи, недалекоглядно.

Чому в нас все погано з тлумаченням норм

Тут повне бездоріжжя з ледь-ледь проглядаючимися напрямами. Всі, начебто, пам’ятають, що тлумачення буває буквальне і системне. Буквальне, здається, — «погане» і неєвропейське. А системне — це коли звалити до купи багато норм і зробити з них єдиний висновок.

Ще є норми загальні й спеціальні. Спеціальні мають перевагу. Зворотної сили закон, як правило, не має. Ще є практика Європейського суду з прав людини, яка затьмарює взагалі все. Такий от нескладний набір.

Але нашій юридичній спільноті було б корисно домовитися про дійсно концептуальні речі. Або хоча б розпочати про них розмову.

Наприклад:

Чи дійсно у нормативно-правових актах є «дух», який може суперечити «букві»?
Чи можуть суди не застосовувати норми права, якщо вони вважатимуть, що таке застосування призведе до поганих наслідків?
Де шукати зміст закону: в ухваленому текст або у меті й намірах законодавця?
До якої межі суди можуть відхилятися від «букви» закону, керуючись принципом верховенства права та практикою ЄСПЛ?
Чи повинні суди ігнорувати текст закону там, де це необхідно для досягнення позитивних наслідків для певних груп населення?

Є чутки, що якісь правила все ж є: суддя Верховного Суду Михайло Смокович, коли його обирали головою касаційного адміністративного суду, заявляв, що напрацював власні 110 правил тлумачення законодавства.

Але невідомо чому ці напрацювання досі не стали настільною книгою юристів. На щастя, є світові надбання, про які я й буду тут писати, проповідуючи дві речі:

Новий юридичний стиль: підхід до написання документів, за яким форма і зміст однаково важливі, оскільки форма підсилює зміст. Від такого документа з очей не тече кров. Читач не змушений шукати правову позицію з ліхтарем і не відчуває, що автор не поважає його час або шиє в дурні.

Метод чесного читання: спосіб розумної інтерпретації нормативно-правових актів, який базується на оригіналізмі — методі тлумачення, який найбільш яскраво пропагував суддя Верховного Суду США Антонін Скаліа.

Тим, хто хоче всю матчастину одразу, ось чотири книжки:

Bryan A. Garner, Legal Writing in Plain English, Second Edition: A Text with Exercises

Matthew Butterick, Typography for Lawyers

Максим Ильяхов, Людмила Сарычева, Пиши, сокращай

Antonin Scalia, Bryan A. Garner, Reading Law: The Interpretation of Legal Texts