Підкреслення, курсив, жирний — коли що?
Чи буває у вас таке, що відкриваєте документ і настрій псується ще до того, як почали читати?
Авжеж, буває. І, швидше за все, це відбувається саме через монструозне форматування тексту. Коли дивишся на жирно-курсивно-підкреслену мішанину в передчутті дешифрувальної роботи.
Здається, більшість із нас підходить до форматування тексту інтуїтивно, керуючись здебільшого власними уявленнями про прекрасне. На жаль, це відчуття іноді нас підводить. І не тому, що ми погані, а тому, що банально «так звикли» або «всі так роблять», або «завжди так робив і жодних проблем не було».
Спробуємо розібратись, чи потрібно взагалі виділяти текст, які інструменти використовувати, а які ні.
Виділення — виключення, а не правило
Коли треба зосередити увагу читача на якомусь моменті, ми цілком природно намагаємося зробити так, аби ці моменти візуально виділялися з загального масиву. Таке виділення побудовано на контрасті: є звичайний текст, а є акцентований. Чим більше контрасту між ними, тим виразніше виділення.
Але якщо весь ваш текст рясніє виділеннями, контраст слабшає. «Якщо всі супергерої, то ніхто не супергерой». Тобто чим менше виділень у тексті, тим більшою є цінність кожного з них, і тим більше уваги вони привернуть. Отже, коли йдеться про виділення доводів автора, виділяти щось варто лише тоді, коли втриматись дійсно не можна.
Ніколи нічого не підкреслюйте
Такий інструмент виділення є анахронізмом, що сягає корінням в епоху друкарських машинок. Тоді у вас був апарат, у якому фізично був лише один набір символів. Друкарська машинка вміла виділяти текст лише двома способами: підкресленням і використанням капсу.
Щодо капсу зараз, здається, вже майже сформовано консенсус. Чи не усі розуміють, що це елемент розмовного тону особистих чатів і капсити у документах недоречно (окрім випадків, коли йдеться про назви документів).
А от щодо підкреслення такого консенсусу немає.
Дехто вважає, що в паперових документах не варто прибирати підкреслення в гіперпесиланнях. (Варто).
Хтось сприймає підкреслення як найвищий ступінь акцентуації.
Насправді ж підкреслення, так само як і капс, є недієвим інструментом. На відміну від жирного чи курсиву, підкреслені уривки займають більше місця в документі й розбалансовують його візуальну стриманість.
Сьогодні ми не обмежені можливостями друкарських машинок і в кожного з нас є десятки шрифтів (тільки, будь ласка, не Times New Roman) із багатьма стилями.
Будь ласка, не підкреслюйте.
Курсив — для виділення окремих слів
Одразу варто обмовитись, що інколи курсив використовують для оформлення цитат. Але я схиляюся до того, що кожен спосіб виділення має використовуватися лише з однією метою, а роль курсиву — привертати увагу читача до конкретних слів чи словосполучень. Для оформлення цитат більше підходить зміна розмірів шрифту та відступів (див. Головний секрет цитування).
З тих самих мінімалістично-утилітарних причин варто уникати жирного курсиву, адже це перевантажує очі читача, який не має знатися на ваших градаціях ступенів важливості тексту. Він не буде читати «простий» жирний уважно, жирний курсив уважніше, а жирний підкреслений курсив ще більш уважно. Скоріше він просто втомиться від хаосу в документі чи роздратується від того, що ви ставитися до його часу без поваги і турботи.
Виділити найважливіший момент в цитаті чи позначити декілька ключових слів ваших доводів — чудовий спосіб використання курсиву.
Жирний — дороговказ
Жирний (або, для поціновувачів, напівжирний) варто використовувати здебільшого для позначення заголовків та підзаголовків. Для акцентування окремих слів його також можна використовувати, але я б робив це дуже обережно і виключно у випадках, коли використовуєте шрифт без засічок. У шрифтах без засічок курсив може бути занадто слабеньким для виділення.
У назві документа цілком припустимо і навіть необхідно використовувати жирний капс. Але не слід плутати назву документа (title) із заголовками і підзаголовками (headings, subheadings). В останніх достатньо використання жирного, без капсу. Якщо ж набираєте щось капсом, не забувайте про розрядку (збільшену відстань) між літерами.
Отже, жирним капсом варто позначати назву документа («ПОЗОВНА ЗАЯВА», «РІШЕННЯ» тощо).
Далі жирним позначаються заголовки («Висновки суду» у судовому рішенні, «Порушення, допущені судом першої інстанції» в апеляційній скарзі тощо).
Наступним рівнем є жирні підзаголовки, які позначають основні змістовні блоки документа. Підзаголовки краще формулювати у формі тверджень, які одразу ж розкриваються далі за текстом.
У разі сумнівів — відкрийте книжку
Книги й пристойні журнали — чудовий тренажер для формування візуальних смаків. Чи часто ви знаходите підкреслення у книжці? Чи жирний курсив? Чи порушення принципу близькості? Навряд.
То чому ми знижуємо типографічну планку, коли йдеться про юридичну прозу? Зрештою, мета цієї прози є близькою до звичайного нонфікшну — донести до читача певну думку й переконати його в її правильності. Власне, юристи саме цим і займаються.
Тож нумо ставитися до читача з повагою, незалежно від його посадового становища, і не закидувати його текстами, які складно перетравити візуально.