Що юристи найчастіше роблять у своїх документах? Звісно, цитують: норми законодавства, позицію опонентів та судів.

Згідно з, відповідно до...

Без цих слів не обійтись. Але лише жбурнути цитату у читача через «відповідно до» — замало.

Зазвичай, це виглядає так:

«Відповідно до ч. 2 ст. 884 Цивільного кодексу України, підрядник відповідає за дефекти, виявлені у межах гарантійного строку, якщо він не доведе, що вони сталися внаслідок: природного зносу об’єкта або його частин; неправильної його експлуатації або неправильності інструкцій щодо його експлуатації, розроблених самим замовником або залученими ним іншими особами; неналежного ремонту об’єкта, який здійснено самим замовником або залученими ним третіми особами.»

Начебто, нема до чого чіплятися. Але це лише якщо таких цитат — одна-дві на весь документ. Якщо ж їх багато, і, тим паче, якщо такі цитати йдуть підряд — кожна наступна повільно вбиває увагу читача: він починає шукати коротку стежку до суті.

Просте рішення

Що ж робити? Врешті-решт, наведений спосіб цитування є усталеним і застосовується скрізь. Проблема у тому, що працює це погано: оку юриста достатньо лише розфокусовано торкнутися абзацу аби зрозуміти, що його можна безболісно не читати. Це поразка у битві за увагу читача.

У кафе ми замовляємо страву, виходячи з її опису в меню. Так само й цитату слід смачно підготувати до подачі. Рецепт простий:

Скажіть що-небудь конкретне: зробіть твердження, озвучте тезу — спростіть життя читачу. Добра цитата має бути зрозумілою ще до початку цитування:

«Норма ч. 2 ст. 884 ЦК встановлює, що протягом гарантійного строку підрядник відповідає за дефекти будівлі, окрім трьох випадків:

Підрядник відповідає за дефекти, виявлені у межах гарантійного строку, якщо він не доведе, що вони сталися внаслідок: природного зносу об’єкта або його частин; неправильної його експлуатації або неправильності інструкцій щодо його експлуатації, розроблених самим замовником або залученими ним іншими особами; неналежного ремонту об’єкта, який здійснено самим замовником або залученими ним третіми особами.»

Переваги методу

1. Ви м’яко підводите до цитати. Цитата без підводки змушує читача, що втратив концентрацію, перечитувати відповідний уривок повністю. Підготовлена цитата дозволяє прочитати лише вступ до неї.

2. При першому читанні цитата з підводкою кидає виклик читачу: він бачить цитату, а зверху неї — ваше резюме. А тому він, скоріш за все, захоче вас перевірити аби «спіймати». А нам тільки того і треба: тепер він буде уважно читати цитату і співставляти її з вашим вступом, а не просто пробігатися рядками з думкою «ага, тут цитата, потім подивлюся першоджерело». Замість відкладення — миттєве занурення.

3. Документ стає більш структурованим і не виглядає як масив цитат з висновками. Читач бачить ваше ставлення до кожної цитати, а не змушений вгадувати до чого вони тут.

4. Ви полегшуєте долю очей читача, оскільки перетворюєте цитати на якірні об’єкти, за які можна чіплятися.

Схема така

Вступ з двокрапкою наприкінці → цитата (без лапок, курсиву та жирного; розмір шрифту та міжрядковий інтервал зменшені; додаткові відступи зліва і справа. Приблизно так:

Важливо також аби цитата не залишилася у вакуумі. Тому після неї варто пояснити, яким чином вона впливає на правову оцінку обставин конкретної справи.

Мій канал у телеграмі

Головуючому натякають, що адвокат завершив

Мене звати Станіслав Кунянський, я адвокат і мені не дають спокою дві проблеми, які роками отруюють українську юридичну спільноту: хаос у документах і безлад у тлумаченні норм права.

Для кожного юриста його документи — уособлення власної професійності, а їх критика — замах на святе. Але юристи часто легковажно ставляться до зовнішніх атрибутів своїх документів. І це не тому, що вони тупі й ліниві неуки: нас просто цьому не вчили.

Юридична освіта, зазвичай, залишає дві дірки, які ми самостійно загоюємо роками досвіду: написання паперів та прикладне тлумачення правових норм. Саме через це у кожного юриста свій стиль документів, який складається з уривків університетських знань, звичок, міських легенд та забобонів.

Чому в нас все погано з документами

За моїм відчуттям, десь 50% змісту середньостатистичного юридичного документа — сміття.

На підставі усього викладеного вище..., керуючись статтею..., системне тлумачення свідчить..., укладено у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу..., прошу прийняти це клопотання до розгляду...

Окремим рядком йде головна чума: кулеметні черги цитат законодавства.

Усі ці штампи і звички настільки в’їлися у нашу практику, що мало хто замислюється, про їх беззмістовність. Якщо ви податківець, віщую: з ваших заперечень можна викидати 70% тексту без втрати змісту. Впевнений, що така гігієна піде на користь будь-якому юристу.

А якщо відмовитися від Таймс Нью Роману, підкреслень слів, беззмістовних і неоформлених цитат, хаотичних відступів та інтервалів тощо — усім стане краще: звільниться купа часу на суть справи, а не на продирання крізь джунглі неструктурованого матеріалу.

Одержимість технічними елементами документа — це не милування собою, а боротьба за увагу читача. Типографія і верстка — не про красу, а про утилітаризм.

Коли ми готуємо документ для суду, не зайве зважувати на завантаженість судді і його «затерте» око. Ось як американський юрист і типограф Метью Батеррік зображує ставлення до документа з боку автора і читача:

На жаль, окремі автори виходять з такої картини світу:

Думати так, м’яко кажучи, недалекоглядно.

Чому в нас все погано з тлумаченням норм

Тут повне бездоріжжя з ледь-ледь проглядаючимися напрямами. Всі, начебто, пам’ятають, що тлумачення буває буквальне і системне. Буквальне, здається, — «погане» і неєвропейське. А системне — це коли звалити до купи багато норм і зробити з них єдиний висновок.

Ще є норми загальні й спеціальні. Спеціальні мають перевагу. Зворотної сили закон, як правило, не має. Ще є практика Європейського суду з прав людини, яка затьмарює взагалі все. Такий от нескладний набір.

Але нашій юридичній спільноті було б корисно домовитися про дійсно концептуальні речі. Або хоча б розпочати про них розмову.

Наприклад:

• Чи дійсно у нормативно-правових актах є «дух», який може суперечити «букві»?
• Чи можуть суди не застосовувати норми права, якщо вони вважатимуть, що таке застосування призведе до поганих наслідків?
• Де шукати зміст закону: в ухваленому текст або у меті й намірах законодавця?
• До якої межі суди можуть відхилятися від «букви» закону, керуючись принципом верховенства права та практикою ЄСПЛ?
• Чи повинні суди ігнорувати текст закону там, де це необхідно для досягнення позитивних наслідків для певних груп населення?

Є чутки, що якісь правила все ж є: суддя Верховного Суду Михайло Смокович, коли його обирали головою касаційного адміністративного суду, заявляв, що напрацював власні 110 правил тлумачення законодавства.

Але невідомо чому ці напрацювання досі не стали настільною книгою юристів. На щастя, є світові надбання, про які я й буду тут писати, проповідуючи дві речі:

Новий юридичний стиль: підхід до написання документів, за яким форма і зміст однаково важливі, оскільки форма підсилює зміст. Від такого документа з очей не тече кров. Читач не змушений шукати правову позицію з ліхтарем і не відчуває, що автор не поважає його час або шиє в дурні.

Метод чесного читання: спосіб розумної інтерпретації нормативно-правових актів, який базується на оригіналізмі — методі тлумачення, який найбільш яскраво пропагував суддя Верховного Суду США Антонін Скаліа.

Тим, хто хоче всю матчастину одразу, ось чотири книжки:

Bryan A. Garner, Legal Writing in Plain English, Second Edition: A Text with Exercises

Matthew Butterick, Typography for Lawyers

Максим Ильяхов, Людмила Сарычева, Пиши, сокращай

Antonin Scalia, Bryan A. Garner, Reading Law: The Interpretation of Legal Texts